Блог вчителя початкових класів Теофіпольського НВК "ЗОШ І ступеня-гімназія" Ліщук Антоніни Петрівни: грудня 2016

Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи - всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку. В цих рядках чітко вказується конкретний напрямок роботи вчителів початкових класів. Це, насамперед, навчити всіх, без винятку, добре читати, писати, рахувати, в кожного учня формувати вміння самостійно працювати з підручником, посібником.

Одним із першочергових завдань сучасної школи є ліквідація відчуження, що існує між значною частиною школярів, з одного боку, і вчителем, школою -з іншого. Це завдання можна розв'язати шляхом реалізації особистісного підходу до учнів, коли кожен школяр постійно відчуває, що він цікавий як особистість кожному вчителеві і педагогічному колективу в цілому. Досягнення цієї мети - у пробудженні прагнення кожного учасника навчально-виховного процесу до спільної організації шкільного життя і водночас почуття особистої відповідальності. Освіта як процес повинна мати творчий характер, бо її змістом є забезпечення людини як суб'єкта, наділеного яскраво вираженою індивідуальністю, апаратом для взаємодії з системою, яка має динамічно змінні параметри.

Центральним аспектом цього апарата є розвиток творчого мислення школяра в процесі навчання. Творче мислення особистості дає змогу побачити (передбачити) те, чого ще немає, але що може бути створене ним самим: момент надання задачі особистісного смислу - власне волевиявлення, до визначення задачі. Творчим є мислення яке задовольняє наступні вимоги:

- реалізує пізнавальну потребу молодшого школяра, що ґрунтується на природних інстинктивних реакціях - "дослідницькій" та "ігровій"; потребу у враженнях, спілкуванні, в самореалізації і самоактуалізації;

- втілює єдність змістового, почуттєво-емоційного та операціонального в пізнавальній діяльності;

- відповідає основним критеріям: понятійності, самостійності, гнучкості, ігровій комбінаторності.

Розвиток творчого мислення здійснюється поетапно засобами дослідницьких, ігрових творчо-прикладних дій, в ході яких відбувається становлення, розвиток та діалектичне поєднання операціонального та образно-асоціативного типів мислення. Операціональне та образно-асоціативне мислення - необхідні елементи цілісної структури творчого мислення - містять у собі три розумові процеси: створення образу, оперування ним і орієнтацію у просторі (як дійсному, так і уявному).

Розвиткові евристичного рівня творчої активності сприяє організація навчального процесу у вигляді ділової гри з елементами змагання, театральної дії. В основі ділової гри, - з розподілом ролей, вибором стратегії поведінки, плануванням дій на три-чотири кроки вперед, - лежить продуктивне спілкування вчителя з учнем й останніх між собою.

Ділові ігри близькі дорослому підходу до розв'язання раціоналізаторських задач. Це, зокрема, "прес-конференції", "телемости", "інтерв'ю", "ринги" тощо. Співробітництво в процесі такої роботи формує в учнів уміння приймати точку зору іншого, узгоджувати свої думки з думками партнера. Цінність таких ділових ігор полягає в тому, що вони допомагають формувати гнучкість і широту мислення, готовність до інтелектуального ризику. Взагалі, побудова навчання, як цілісного творчого процесу, у формі, наближеній до ділової гри, з елементами змагання, театральної дії, - робить процес навчання ненав'язливим, майже непомітним. Освіта стає переважно самоосвітою, виховання - самовихованням, розвиток - саморозвитком. Відбувається вільний пошук себе. Процес самопізнання і самовизначення, що і є першими кроками до життєвого успіху.

Необхідно розвивати такі якості мислення школяра, як широта, глибина, критичність, самостійність, конструктивність, оригінальність, тому що не можна зробити відкриття, не звільнившись від стереотипів, звичайних рішень.

Здатність дитини до оригінального рішення, внесення нового у вже існуюче, вчитель іноді не бачить. Це призводить до пізнього виявлення таланта, поступовому затуханню розумових здібностей, не повному їх розвитку.

Чи всіх можна навчити творчості ? Так, всіх, якщо ця робота розпочата в початкових класах. Навіть невстигаючий учень буде мислити творчо, і звичайно, завдяки цьому покращить свої досягнення в навчанні, якщо навчити його деяким прийомам нестандартного мислення.

Розвинути творчість у дитини може тільки творчий вчитель. Саме так, а не "творчо працюючий". Бо творчість - це стиль життя. Умови народження творчості:

- Право на помилку - це - право на пошук.

- Творчість - це стиль життя, який притаманний усім.

- З усмішкою йде все значно краще.

- Гумор - це вид творчості.

- Жити, граючись, і, граючись, жити, може тільки щаслива людина чи творча, бо це одне й те ж.

- У творчості немає нічого зайвого: з дрібниці складають ціле.

- Тільки дурень боїться пошитися в дурнях. Перестрибнувши цей страх, ви почнете творити.

- Логіка - це дія за вже встановленими правилами. Творчість сама встановлює свої правило і закони.

- Творчість - це народження не тільки нового, але й оригінального.

Одним із головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація. Слід завжди пам'ятати, що диференціація як принцип навчання в нашій школі передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в повній системі посильні завдання різної складності й тим самим створює сприятливі умови для розвитку і навчання кожного. Варто не забувати, що вчити всіх однаково не можна і тому диференціація теж належить до інтерактивного навчання (практика через дію, навчання інших, негайне творче застосування набутих знань...).

Звичайно, треба використовувати різні інтерактивні технології навчання, але все це робити в міру. Наприклад, як можна створювати дискусійні групи шестиліток, у яких ще не розвинена мовленнєва діяльність, малий словниковий запас, бракує певних знань для прийняття конкретних рішень? Відбувається марнування часу. Такі форми роботи можливі в початкових класах залежно від сформованості певних умінь і навичок. А про суть диференційованого навчання учнів відзначається і в психологічній і в дидактичній літературі.

Так, більше трьох століть тому Я. А. Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиме відповідно до ступеня сприймання.

Великий внесок у творчу розробку питання внутрішнього диференціювання зробив український педагог К.Д.Ушинський, який вказував на необхідність працювати на уроці з учнями різного рівня знань, він писав: „Такий поділ класу на групи, із яких одна сильніша другої, не тільки не шкідливий, але навіть корисний, якщо наставник вміє працювати з однією групою сам, даючи іншим корисні самостійні вправи".

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський: "До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання.

Продовження цих думок є і в працях сучасних відомих науковців, зокрема, С. Я.Савченко "Сучасний урок у початкових класах". У посібнику відзначається, що одним із шляхів забезпечення результатів у системі уроків є і диференційований підхід.

Багаторічний досвід роботи дозволяє зробити висновок, що диференційовані завдання передбачають індивідуальну роботу з усіма категоріями учнів, конкретну допомогу кожному для максимального розвитку його розумових, комунікативних, інтелектуальних та творчих здібностей, дають змогу працювати одночасно з учнями різного рівня готовності до навчальної діяльності.

Навчальний процес – це складна динамічна система, у якій в органічній

єдності відбувається взаємопов’язана діяльність учителя і учня. Ця система стає ефективною, якщо вчитель знає індивідуальні відмінності в розвитку мислення школярів, оперативно враховує готовність дитини до опанування нового матеріалу, забезпечує для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчальної роботи.

На основі теоретичного аналізу диференційованого навчання і виявлення стану його вирішення в педагогічному досвіді можна визначити способи

використання диференційованих завдань для учнів різних груп.

Класифікувати їх доцільно за етапами уроку в залежності від дидактичної мети уроку, від змісту, об'єму, від запасу і якості знань учнів.

Суть процесу формування навичок і вмінь передбачає відтворення вивченого раніше матеріалу і опору на нього. Свідоме сприймання й розуміння нового матеріалу учнем відбувається значно успішніше, коли він спирається на раніше засвоєнні знання, навички і вміння, а також на власний досвід. Як писав І.П. Павлов, немає ніякого сумніву в тому, що коли йдеться про сприймання, то завжди ми його доповнюємо від себе, від свого минулого. Відтворення раніше вивченого матеріалу під час опрацювання нового відбувається на репродуктивному й продуктивному рівнях.

Відсутність в учнів якісних опорних навичок і вмінь знижує ефективність формування нових.

Як відомо, К.Д. Ушинський підкреслював важливість повторення вивченого матеріалу: "Нехай діти набувають потроху, але нічого не гублять з набутого раніше і користуються ним для набуття нового".

При такій організації роботи слід дотримуватись певних вимог:

- для здібних добирати завдання творчого характеру з метою поглиблення знань з окремих тем;

- для інших добирати завдання з "педагогічними підказками" з поступовим переходом до самостійності.

Так створюю умови для одночасної роботи двох різнорівневих груп.

Учні першої групи під моїм керівництвом і з допомогою вказівок, зразків, підказок ліквідували прогалини у знаннях, необхідних для вивчення нового матеріалу. Учні другої групи самостійно поглиблювали свої знання і вміння з даної теми. А вихід на спільне завдання дає можливість узагальнити роботу двох варіантів, скоригувати виконання завдання.

У результаті численних досліджень, проведених психологами, доведено, що у різних дітей різна швидкість протікання мислитель них процесів. Тобто, не всі учні здатні розуміти й усвідомити матеріал, який їм пропонується, за один і той же час. Таким чином, перш ніж ставити перед учнями завдання, що вимагає застосування на практиці одержаних знань, необхідно провести роботу, яка б допомогла їм конкретно й глибше розібратися в тому матеріалі, який вони не досить добре зрозуміли з першого разу.

Диференціація навчальної роботи передбачає добре знання вчителем своїх учнів: рівня підготовки і розвитку кожного учня, його індивідуальних особливостей. На основі одержаних результатів, спостережень, даних об'єдную дітей в умовні групи. Причому один і той же учень з різних навчальних предметів може бути в різних групах.

Об'єднання дітей у групи здійснюється залежно від найближчих перспектив навчання. Наприклад, на уроці математики учень може бути в першій групі, бо в нього природні математичні здібності, а на уроці української мови - в другій або у третій групі, бо має погано розвинений фонематичний слух чи орфографічну пильність. До другої групи можуть потрапити діти з досить високим рівнем розумового розвитку, але занадто повільні чи не впевнені у своїх силах.

Для шестиліток пропоную завдання в казковій формі. У гості приходить мудрий їжачок і прудка білочка з цікавими завданнями. Біля зображень звірят прикріплюються кольорові сигнали варіантів. Вибраний варіант учні сигналізують своєю кольоровою карткою.

На перших уроках допомагаю дітям вибирати посильні варіанти. Пізніше діти самі вибирають завдання, звертаючи увагу на те, що прудка білочка пропонує такі завдання, які потребують швидкого читання, а їжачок — повільнішого. Виконуючи завдання їжачка, діти переконуються, що його справедливо називають мудрим, тому що їжачок спокійно, повільно допомагає всім школярам Пропоновані фрагменти уроків у 1 класі ілюструють найпростіші способи застосування диференційованих завдань вільний вибір варіантів, поєднання колективної, парної та індивідуальної роботи. Такі форми роботи дають можливість оптимально спрямувати розвиток кожного школяра, починаючи з першого року навчання.

Диференційоване навчання повинно здійснювати одне з таких завдань - створення комфортних умов навчання, при яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, що робить продуктивним сам процес навчання. А для цього в учнів слід виробляти стійкі навички самостійної роботи, так як самостійність — важлива риса навчальної діяльності. Тому диференційовані завдання добираю так, щоб в учнів поступово формувалися уміння самостійно працювати. Саме таку систему - завдань добираю, коли поступово зменшується міра допомоги з боку вчителя і учні переходять до самостійного виконання основного завдання. Тут же передбачені творчі завдання для здібних дітей.

Використанням різних форм застосування диференційованих завдань створюються умови для кожного учня досягти мети своїми зусиллями.

Клас працює як одне ціле і в той же час кожен іде своїм шляхом. За такої форми роботи є можливість безпосередньо на уроці працювати з дітьми з недостатнім рівнем розвитку і водночас розвивати здібності сильніших учнів.

У поданих фрагментах уроків для диференційованих завдань максимально використано матеріал підручника.

Завжди пам'ятаю, що до кожної дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяю надмірною увагою обдарованих і не принижую моралізаторством слабших. Правильно організована робота допомагає кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це - надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності.

Застосовувати математичні методи і знання після закінчення школи будуть усі. Тому вже в процесі вивчення математика має виступати перед учнями не тільки як система логічних правил і дедуктивних доведень, а й як метод пізнання, як засіб розв’язування питань практичного характеру.

Істотне значення для виконання цих завдань має зміст,суть і методика навчання учнів розв’язувати задачі.

Формування навичок розв’язування простих задач і розвиток умінь

розв’язувати складені задачі, задачі підвищеної складності на початковому етапі відбувається завдяки наслідуванню зразків і постійній практиці. Кожна задача, виконана з певною часткою власних зусиль, стає зразком для розв’язання інших. З огляду на це методи навчання математики і вироблення вмінь в учнів мають бути спрямовані на перенесення здобутих результатів на нові об’єкти,нові задачі в нові умови, на порівняння схожих чи взаємопов’яза -них між собою задач.

У системі навчання молодших школярів розв’язувати задачі має всебічно реалізуватись принцип диференційованого підходу, який дозволяє значно полегшити дитині засвоєння математичного матеріалу .Адже диференціація являється однією із форм інтерактивного навчання молодших школярів.